ЯК ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ.

1 вересня стартує новий навчальний рік в українських школах.

Для батьків 1 вересня – це вагомий удар по сімейному бюджету. Але є ще один аспект, про який в час ринкової економіки часто забувають – психологічний.

Що відчувають самі діти, коли вперше приходять до школи? Всі вони опиняються в новому середовищі, в новому колективі. І, на жаль, не всі витримують випробування 1-им вересня. Не раз батькам доводиться стикатися з проблемою, коли діти після кількох навчальних днів відмовляються йти до освітнього закладу.

Сила педагогіки

Кожна дитина по-своєму переживає зміни. Багато залежить від того, як прожила своє життя дитина до того, як вона прийшла на перше вересня.

Перша запорука успіху – фізичне здоров’я; другий не менш важливий аспект – психологічне благополуччя. Якою особистістю є дитина, наскільки вона зріла, наскільки її психічні процеси готові до того, щоб можна було посидіти, написати, зробити, послухати, врешті витримати 40 хвилин уроку. Адже це для дитини багато. Для цього батькам потрібно провести важливу роботу перші 6 років життя їхнього малюка, адаптувати його до суспільного життя.

Кожен дитячий рік – важливий

Психологи зауважують, що кожен рік життя дитини – дуже важливий. І для того, аби підготувати дитину до самостійного життя необхідно добре потрудитися.

«У рік дитина самостійно ходить, щось говорить. Вона повинна починати самостійно їсти. Щоправда, батьки не надто це люблять, адже, звичайно, діти брудняться, доводиться докладати зусиль, щоб все прибрати. Але якщо мама не пошкодує цих зусиль, то весь розвиток мине непомітно.

2 роки – період, щоб дитина привчилася до порядку. В цьому віці фізично і психологічно вона дуже гарно збирає все, що навколо неї. І вважається, що в 2 роки дитина повинна постійно прибирати іграшки. Не йдеться про прибирання гори іграшок. Для початку - не більше трьох. Це стосується навіть дітей, хворих на ДЦП, з епілептичними приступами.

3 роки – найвідповідальніший період. Адже це час кризи трьох років. Це час, коли дитина починає усвідомлювати, що вона теж особистість. Може, вона менш помітна, бо вона маленька. Діти стають примхливими, кричать «Я сам», вони хочуть взяти щось самостійно в руки, щось зробити. Це вольові процеси. Необхідно зберігати грань між тим, як дати цьому вихід і стримати в ключові моменти. І це має величезне значення для школи. Якщо ці вольові зусилля правильно сформовані, то це дозволяє правильно взяти знання, посидіти на уроці.

Криза трьох років може розпочатися і раніше – навіть у 2 роки, і може тривати до 4-річного віку.

Якщо до трьох років з дитиною гралися, приділяли увагу, пояснювали, давали відчуття себе і мами як особистості, то в цьому віці дитина вже абсолютно готова йти в садочок. Крім того, в три роки дитина повинна сама одягатися. Йдеться про те, що малюк самостійно може одягати якість речі, можливо замки, шнурівки і блискавки ще ні, це вже трошки згодом. У 4 роки дитина вже може акуратно складати на бильце свої речі.

«У 4 роки ми соціально адаптуємося за допомогою гри. Адже найважливіша діяльність до 5-6 років, яку робить дитина – гра. 

В 4 роки дитина демонструє соціальні навики. Якщо вона гралася гарно зі своїм оточенням, якщо вона навчилася відстояти себе, здатна поділитися, знає як сказати Маші, щоб вона дала ляльку, або може запропонувати обмін, то в дитини формується соціальний інтелект. Вона вчиться жити в цьому світі. І це та фізична і психологічна база, яка виступає основою нашого життя в суспільстві.

Головна діяльність дитини у віці до 6 років – гра. І це не забаганка. Наш мозок так влаштований, що як що він не виграється, він не буде здатний брати інформацію з навколишнього світу. Якщо дитина не виграється до 6 років, то вона не зможе йти до школи.

В скільки років йти до школи?

Чимало суперечок досі точиться між батьками, в якому віці віддавати дітей до школи – в 6 чи 7 років.

З огляду на фізичний розвиток дітей, більшість з них варто було б віддавати в 7 років. Так класична англійська освіта надає перевагу, де першокласники – семирічки. Однак, є й такі діти, які готові в 6 років йти до школи.

«Це рішення мають приймати батьки. Є діти, які в усьому сформувалися у 6 років. Вони фізично здорові, мають базові знання. І той рік може бути втрачений.

 «Я більше до школи не піду!» Що робити батькам, якщо дитина після першого (другого, третього) дня заявляє, що більше не піде до школи, бо їй не сподобалося, її там образили, не вислухали і так далі? Або б’ється в істериці. Психологи радять поговорити з дитиною і з’ясувати чому все так сталося.

«Це дуже добре, якщо дитина розкаже про причини свого небажання йти до школи, і чому вона замикається.

До 7 років ще не вміють обманювати і їх відчуття треба проговорити. І школа, на жаль, часто докладає зусиль, щоб відбити бажання йти туди. Скажімо, коли в класі 35 учнів, коли дитина любить вчительку, а вона проігнорувала те, що ти підняв руку. Батьки мають найперше розмовляти. Особливо в цій ситуації дієва тактика співчутливого слухання.
Приміром, якщо прийшла дитина, нічого не каже, але вона сумна, або пригнічена, або розсерджена. Вам потрібно правильно назвати це почуття спочатку для себе, а потім для дитини. Ви кажете: «Ти засмучений». Не питальною, а ствердною інтонацією. І витримуєте паузу. І це прориває бар’єр. Найчастіше це діє і дитина каже: «Так, я….». А далі - вже ваша стратегія. Ви вирішуєте, що з цим робити, маєте разом проаналізувати, а не звинувачувати». Треба насамперед почути причину такого стану дитини, а тоді вирішувати як цю ситуацію залагодити. Можливо дитина злякалася і потребує підтримки, може, потребує допомоги. Батьки мають запропонувати варіанти вирішення ситуації, і дати можливість дитині проаналізувати і прийняти рішення. Все залежить від батьківської мудрості, терпеливості, бажання приділити час. А потім можна буде разом виконувати домашні справи.

Це співчутливе слухання дозволяє відкоригувати негаразди в школі. Іноді не складаються стосунки з вчителем, іноді з класом. В останньому випадку – це означає, що в дитини є проблема в соціальному інтелекті. Особливо це відбувається тоді, коли дитина мало спілкувалася з однолітками, була обмежена, за неї все робили, приймали рішення, коли вона почувається «лялечкою в коконі».

Тому потрібно якраз добре батькам працювати всі 6 років, аби дитина давала собі раду. Адже виправляти буде вже складніше. І не завжди в цьому плані батьки усвідомлюють свою провину. Бо візит до психолога - не візит до ворожки, яка скаже, що винна сусідка чи тітка. Психолог скаже: «Давайте пошукаємо вихід, чи не ви доклали до цього рук».

Батьківство – тяжкий труд. Все починається від усвідомлення цього батьківства, ще з планування народження.

«Значення мають любов і вимоги. Батьки схожі на садівника, які правильно роблять обрізку дерева. Ті дерева, які буяють, не здатні на врожай. Але й ті, які крамсали сокирою - теж не той варіант, який би хотілося. Якщо ти протягом дня не дивишся дитині в очі, не обіймаєш – то ти робиш її незрілою. А якщо дитину любити, обіймати, гратися з нею – тоді з неї вийде чудовий школяр».